Марина Брацило
Я себе зневажаю за те, що люблю
І позбутись цієї любові не можу.А любов моя, хоч і у комі, — жива,
Мов кімнатна рослина — сумна і безнеба.Воно таке мінливе — кохання.
Він такий різний — коханий.Любов моя – усміх легкий прозорий.
…Мене навча зима,
Твоїм коханням не зігріта.Палац, коханням обiгрiтий,
Засипав бiлий-бiлий снiг.А десь в садах повільно обривали
Мою гріховну, вистиглу любов.“Цілуйте коханих!” — запізня порада.
Ще поки вони за стіною надії —
Їх можна любити…Є величне кохання — мов зоряний шум,
Є жертовне кохання — за нього вмирають.Є в коханні “проти” і “за”,
Плагіат і обличчя митця.…Кохання в твоєму серці:
Спершу — чисте, холодне і сонне,
Потім — тепле і вбите у герці.Я люблю його, чуєте?
Так любить свій дім подорожній.Я впустила Любов — як у вікна
впускають вітер.