Цитати українських письменників

Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.

Спіши повільно.

Бери вершину і матимеш середину.

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

І мудрий часто спотикається.

Хiба коли-небудь була дружба помiж скупими?

Дуже правильно сказано: той, хто не має ворогiв, не має також і друзiв.

Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?

Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!

Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике.

Премилосердніше єство усім без вибору душам відкрило шлях до щастя…

«Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті»

Подібне до подібного веде Бог.

А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Ми унікальна нація. У нас хліборобів моpили гoлoдом. Режисери ставили спектаклі у кoнцтaбoрах. Поетів закoпyвaли у вічну мерзлоту. У кого ще є aтoмний сapкoфаг? А у нас є.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава…

Кожному поколінню сняться свої кoшмaри.

А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі кaтки історії. На ній відпрацьовані всі види випрoбувань. Вона загaртована найвищим гaртом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Все наше життя, це чекання найгіршого і надія на краще.

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш — це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

У кожного своя пустеля і свої міражі.

У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження.

Люди вимагають правди – їм сервірують брехню.

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

«До Основ’яненка»

Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!

«Кавказ»

Встане Україна.
Світ правди засвітить.

За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!

«Тарасова ніч»

Здається — кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…

Нема на світі України, Немає другого Дніпра.

Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

«Чи ми ще зійдемося знову?»

Мова рідна,
слово рідне,
хто вас забуває,
той у грудях не серденько,
тільки камінь має.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

«Заповіт»

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.

За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.

Зажурилась Україна — така її доля!

«Тарасова ніч»

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…

«До Основ'яненка»

Не журись, коли недоля В край чужий тебе закине! Рідний край у тебе в серці, Поки спогад ще не гине.

Я в серці маю те, що не вмира…

До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

«Do»

Любила гори, трави, квіти,
А ви любіте Україну, діти.

«З листа Гамбарашвілі»

Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співаєш.

Одвага наша – меч, политий кров’ю.

Та хоч би і крила мені солов’їні,
І воля своя, –
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!

«Співець»

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…

«Лісова пісня»

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Рідний край щиріш любити научає нас розлука.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

Пекло страшніше горить в нашім краю.

«Де тії струни, де голос потужний…»

І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?

«І ти колись боролась, мов Ізраїль»

Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.

Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.